Я бачив дивний вирій увісні,
Чи, може, то бенкет був у Вальгалі.
Де дзвони глухо били в тишині,
Немов мечі із загартованої сталі.
За довгими столами, де не глянь,
Сидять мужі у сяйві вогняному,
І мед хмільний пливе на цілу рать,
Й лунають співи в склепі кам’яному.
Там кожен воїн ніс свою печать,
Свою журбу, заховану у шрамі.
І кожен знав: судилося стоять,
До смерті, з побратимами із сталі.
Я чув бої крізь морок і дими,
І душі в битвах були без упину.
І коні били землю копитми,
Немов гроза котилася в долину.
Я бачив кров, що лилась по землі,
Що, мов росою, напувала волю,
І душі воїв, згублені в імлі,
У вирії не бачитимуть болю.
Та сон зів’яв, мов попіл у руці,
І тиша впала тінню на світлицю.
Та ще лунали голоси в мені, —
Мов клич богів, крізь тиху зоряницю.
ID:
1062069
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.05.2026 21:00:25
© дата внесення змiн: 08.05.2026 21:00:25
автор: Young
Вкажіть причину вашої скарги
|
