В країнку тихих верболозів,
Де сонце мружиться в воді,
Де заплітає місяць коси
Красуні мавці молодій,
Де ясноокі повітрулі
Плекають сум нічних алей
Я повернусь. Часи минулі
Дверцята до царѝни фей
Мені відчинять, й тишком-нишком,
Йдучи навшпиньки й навпростець,
Загублену в дитинстві книжку
Знайду, затеплю каганець,
І прочитавши все спочатку,
Й збагнувши в чому сенс життя,
Себе замріяним дівчатком
Побачу… Йде назустріч татко,
А в серці – радість й каяття…
