По дорозі до небес душенька спинилась...
Оглянулась, пригляділась — вельми зажурилась.
На сплюндрованім подвір'ї, попелищі хати
Не ридала — скам'яніла її мила мати.
Коло спаленого тільця, попелом укрита,
Мовби знята із хреста — рідна, горем вбита...
Розвернулася... Злетіла... Впала неньці в ноги
І беззвучно заридала, молячись до Бога:
— Боже милий, захисти і помилуй маму,
Дай їй сили пережити цю душевну рану!
Дай хоч трішечки пожити і діждатись сина,
Дай їй, Боже, дочекатись Миру в Україні!
Та Господь її не чує в громі канонади,
Вітер димом застеляє, попри рвуться «гради»...
Хоче втішить, приголубить маму її донька,
Та рука пройшла нечутно через головоньку.
Не погладить донечка, бо вона без плоті...
Маму доня вже не втішить у страшній скорботі.
Пригорнутися хотіла серденьком до серця
Просить Бога... Просить гірко мамі милосердя...
Та мовчить Господь, а мама крик німий почула —
Душеньки нечутний голос... Серце стрепенулось!
«Доню, доню!.. Нежива...» — Небо розітнулось,
Душенька її звільнилась і у вись змайнула...
Доченьку вона узріла — настала спромога,
Обійнялись, пригорнулась, злинули до Бога.
По дорозі до небес душеньки спинились,
Оглянулись, подивились, та і зажурились:
На сплюндрованім подвір'ї, на згарищі хати
Залишилися тіла — мертві доня й мати...
03.05.2026 р.-07.05.2026 р.
Ілюстрацію створено автором за допомогою ChatGPT (OpenAI)
Тривожні думки навіяв ваший вірш... 
