|
(7 травня 2000 року злетіла ластівкою моя ненька в інший світ. Не раз опав із того часу цвіт, а біль не стих, ще крає моє серце. Обулись внук і правнук твої в берці, бо Україну боронити слід).
Мої літа, немов птахи крилаті,
У невідому даль мене несуть…
Усе би віддала і срібло, й злато,
Аби змінить життя людського суть,
Щоб горя стало менше на планеті
Й ніколи не вмирали матері,
Хоч ні для кого це не є секретом,
Що душі їх – над нами угорі.
Вони оберігають нас і звідти,
А іноді навідуються в сни,
І кожному із нас зорею світять
Щоосені, зими і щовесни.
Саме весна покликала до себе
Тебе, матусю, в той тривожний час,
Погляну я в ясне травневе небо
І відчуваю: ближча ти до нас.
Матусю, ти отой промінчик світла,
Що запалив свічу мого життя,
Оберігала, щоби я розквітла
Посеред сірих буднів і звитяг.
Усі твої я випила тривоги,
Що залишила ти колись мені,
Пройду усі намічені дороги
По травах десь, а десь і по стерні.
Матусю, незабутня рідна нене,
Саме твого я лона перший плід,
Знаю, що й звідти молишся за мене,
За брата, внуків, правнуків і світ.
І хоч давно ти вже у іншім світі,
Але долаєш вічності поріг,
Щоб серед зим принести в душу літо,
Тож ти – мій найсвятіший оберіг!
7.05.2026.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
ID:
1062010
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.05.2026 17:50:05
© дата внесення змiн: 07.05.2026 17:50:52
автор: Ганна Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже гарний вірш про маму! 
