Їй до лиця був чорний туалет…
Із палевих тонесеньких мережив
На плечі ліг ажурний еполет…
І погляд, що ввесь світ вмістив безмежний,
До себе кликав. У кабріолет
Сідала в час, напоєний росою,
Кивала чоловіку головою
Й жадала палко для душі живої
Упитись нив вечірньою красою.
Здригався кінь сумирний під хлистом,
В бузковій оксамитовій попоні…
І клен тремтів пораненим листком.
В підлісках мла…Притримуючи поні,
Вона пером, що мов фантазій страж,
Тієї мли безсмертила міраж…
***********************************
Джерело натхнення:
Игорь Северянин
На строчку больше, чем сонет
К ее лицу шел черный туалет...
Из палевых тончайшей вязи кружев
На скатах плеч — подобье эполет...
Ее глаза, весь мир обезоружив,
Влекли к себе. Садясь в кабриолет
По вечерам, напоенным росою,
Она кивала мужу головой
И жаждала души своей живой
Упиться нив вечернею красою.
И вздрагивала лошадь, под хлыстом,
В сиреневой муаровой попоне...
И клен кивал израненным листом.
Шуршала мгла... Придерживая пони,
Она брала перо, фантазий страж,
Бессмертя мглы дурманящий мираж...
