Гостей не жду... не хочу, не чекаю,
Щось вже давно пішло у нас не так.
Свій тихий рай сама охороняю,
На все готове кожен є мастак...
А щоб разом - такого не бувало,
Усе життя - в нас кожен по собі.
І я пройшла доріг своїх немало,
Багато й сліз пролитих й журбі.
Тепер у мене хата на помості,
Садок вишневий сонячно цвіте.
А ти прийшов - які, до біса, гості?!
Ти вже не той, і все уже - не те.
Мов білий пух, кохання облетіло,
Зів'яв той цвіт від смутку самоти.
Минуло все, пройшло і відболіло.
І ти минув у нетрях суєти.
Гостей не жду... не зву і не чекаю,
Непроханих - не кличу на поріг.
Сама весну і літо зустрічає,
А все минуле хай засипле сніг...
