Років зо два тому, на своєму хуторі зайшов я в стару покинуту хату, двері в яку вже давно були відчинені. Подвір'я рясно поросло бур'яном і кленами, а сходи вже давно розсипалися від часу. В середині було лиш сміття, та залишки зламаних меблів. Ото ходив я, роздивлявся, і вже збирався йти далі, але щось мене потягнуло подивитися на шафу. Трохи підстрибнувши, побачив щось цікаве. Згори шафи, припавши добрим шаром пилу, лежала латунна гільза, старі йоршики для чистки рушниці, частина зламаного шомпола і губки качиного манка. Все це я запхав в карман. Не знаю навіщо, але з підлоги я взяв ще частину гудка - з рога корови. Такими гудками у нас на хуторі сповіщали коли череда йшла з пасовища.
Вдома в першу чергу я намагався змусити манок працювати. Але марно. Я фіксував частини манка в гільзі, пробував просто змотувати ниткою - нічого не допомогло. Так я його поклав до шухляди. І пролежав він так аж до вчорашнього дня.
Перебирав я свої качині манки і згадав я про той впертий манок. Дістав з шухляди, але чомусь на цей раз я ще й дістав частину гудка з коров'ячого рогу. Покрутив в руках, стулив до купи дерев'яні частини і хтось наче мене смикнув приміряти носик манка в основу ріжка. На диво він ідеально підійшов. З пластика, який був під рукою вирізав язичок. Зібрав. І манок, який здавалося можна використовувати тільки як експонат пам'яті народного мистецтва - зазвучав. Так, можливо він звучав не ідеально, але для саморобного манка досить непогано.
Цей манок старший за мене, і якщо б він міг говорити, то я впевнений, що йому було б що розповісти про захоплюючі мисливські пригоди.
Колись цей манок подасть голос на качиному полюванні, і той дух невідомого мені мисливця знову пронесеться над болотом...
І коло замкнеться.
