Сад кличе.
Проходжу.
Йду повільно.
Спокій. Радість.
Яблука, груші, виноград —
ось-ось достигли.
Джмелі щось гудуть.
Тихо.
Бджоли — в праці,
заклопотані.
Абрикоси пахнуть —
простягають плоди.
Підіймаю те, що впало —
і не даю пропасти.
Як і Ти підіймаєш нас.
Ще недавно — саджанці.
Тепер — дерева.
Плоди — як діти.
Беру до рук — і розумію:
кожен важливий.
Я посадив. Бог виростив.
Сад. Я. Бог.
Тиша.
Гойдається гілля.
