Зводжу очі до небес
Я. Яка краса!
Просто чудо із чудес –
Сині небеса.
Їхня чистая блакить
Вабить погляд мій.
У прекрасную цю мить,
Наче в морі, свій
Смуток я у них топлю.
Більш його нема.
Як же, небеса, люблю
Вас я! Аж пройма
Тіло все те почуття,
Що й не передать
І за цілеє життя.
Слів не підібрать.
Ні, немає слів таких,
Що красу небес
Передали б. Я у них,
Ніби вмер й воскрес.
Тіло на землі. Душа,
Мов до них летить.
Їхня врода утіша
Душу в тую мить.
Наче краплі дві води,
Небеса злились
Із душею, що біди
Тої, що колись
Зазнавала в світі цім,
Вмить позбулась, та
В небесах – на світі тім
Щастя розквіта
Буйно, наче квітів цвіт,
У душі моїй,
Що весь скинула свій гніт.
Добре нині їй.
Євген Ковальчук, 14. 03. 2022
