ВИРивайся,
елегіє !..
робітничо - селянське
оточення
наСАДЖУВАЛО
ідею -
КОЛОСків
агонію...
час
"екстриМУ" :
радянщина
налагодила
ярмо...
ховатися
і
втіКАТИ
скоріше !..
"ь" -
колюча
абревіатура
тоталітаризМУ...
історія
нездійсненної
ідилії
спіткали
мудру
українку...
торкНУлися
крилом
уПОРЯДковані
переКЛАДи...
обпік
тиРАНА
ешафот...
канула
лебідка
инде...
Вероніка Черняхівська (1900 - 1938) - українська перекладачка, поетеса, внука драматурга Михайла Старицького. Діячка Розстріляного відродження. Жертва сталінських репресій.
Вона досконало знала кілька іноземних мов, могла залишитися в Німеччині, адже була одружена за місцевого банківського вдівця і навіть жила у Берліні цілий рік, але повернулася до Києва, розірвавши шлюб...
Саме тоді у 1929 році почало затягувати чорними хмарами московщини український обрій. Хоча залишалися іще примарні надії, її майстерні переклади з іноземних мов творів світової літератури, якісь мізерні сподівання, що якось проскочить оце лихоліття, як і раніше своєю веселою вдачею та вірою у життя.
Не вийшло. Бо жорна комуністичного пекла нікого не шкодували : ані вродливих, ані талановитих, тим паче вихідців інтелігентного українського роду.
Ще малою їй поталанило бачити живих Лесю Українку, Івана Франка, Миколу Лисенка, Михайла Грушевського, свого дідуся - видатного театрала, бо родина водила знайомства з тодішньою прогресивною національною елітою.
А потім прийшла розбурхана доба визвольних змагань й вир різноманітних справ особистого елегантного витонченого та суспільного надто складного драматичного характеру.
У грудні 1918 року дівчина сумно віщувала :
" На холодному небі блимають зірки. І так сумно вони блиматимуть через 1000 років,
коли щасливі люди забудуть про наші тяжкі часи. Як би я хотіла, щоб наш зболений крик долетів до тих щасливих, невідомих, щоб відчули вони, як мучимося ми..."
А ось вірш Вероніки, що дає можливість зануритися в той незбагненний світ відчуттів :
"Тихокрила ніч спустилася над нами...
Оповили світ таємні тіні...
О, пощо холодними думками
Розвивати їх мрії нині -
Легкі тіні...
Оповили світ таємні тіні...
З мли минулого такі бліді, несмілі
Виривають в тихій тій хвилині
Спомини далекі мрійні милі -
Тіні білі.
З мли минулого такі бліді несмілі
Виринають спогади кохання,
Постать, що ми колись любили...
Чути тихі - тихії зітхання -
Тінь страждання.
Постать мила, тінь, що я любила,
Змучилась чекати я - прилинь
І візьми мене на білі крила...
Кину все... Заплаче дзвін : дінь- дінь -
Все тінь."
ID:
1061438
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Балада
ТЕМАТИКА: Патріотична лірика
дата надходження: 26.04.2026 14:24:03
© дата внесення змiн: 27.04.2026 07:58:03
автор: Мандрівник
Вкажіть причину вашої скарги
|
