Вже забагато вишень і минулого,
Алегоричного блідого, наче кінь
Хатин віддалених походного синопсису,
Де на віолах задрімав зефір,
Де у полоні ніч тримає ворона
Над прірвою, що зацвіла бузком,
Чи полуницею, чи козирною чирвою
Із пінкою над сонним козаком…
Чи там-но меланхолія незнаного,
Де власна тінь віддалено густа
Від душ людських і суто медіанного
У довгій посмішці Чеширського кота?-
_______________________________
Та не переривай мій поклик збурений -
Ми вільні кинуть крила й біля грат,
Мені натхнення мариться гіпюрною
Гарудою*, що суне між Карпат…
