Переступила храмовий поріг,
Така тендітна й ніжна, ніби квітка…
Тобі з вікна скотилася до ніг
Цілунком теплим сонячна лелітка.
І так відрадно стало навкруги,
Мов янгол перейшов оцю обитель!..
Засяяли шовкові хоругви́,
Розве́рзлось небо, дзвонами налите.
Ти ще не знала, що в тобі зросте
Зернина світла, правди і спасіння,
Що з пут гріховних визволить людей
І поведе дорогою прозріння…
Ти ще не знала, дівчинко моя,
Що хрест Його незміряно високий…
Тому світилась ніжно, мов зоря,
І розсипала схо́динками кроки.
Ще стільки смутків випаде тобі,
Днів і ночей в надії і тривозі,
У материнських радощах, в журбі
На цій сльозами скропленій дорозі…
А нині ти усміхнена, дзвінка —
Мале дитя, що пахне Божим раєм!
Й така надійна Аннина рука
Твою долоньку лагідно тримає.
Вона відпустить рученьку й услід
Крізь сльози прошепоче: «Доню, з Богом…»
І ці́лий світ, Маріє, цілий світ
Зостанеться для неї за порогом…
Чудова поезія. 
