Гори мої, гори, любо мені з вами.
Вклонюся вам, гори, ранком й вечорами.
Могутні титани, стоїте віками,
Чи ви не стомились від людської драми?
Чим вас пригостити, чим вам догоджати?
Зроблю для вас, гори, все на що я здатен.
Ви ж бо, мої гори, не спиняйте хмари,
Пильнуйте їх палко, як пастух отару.
Вони нам — і сонце, і дощик на рани,
А ви — прохолоду, захист і омани.
Як підеш у гори, забуваєш травми,
Спустишся до низу, знову світ примарний.
Знову світ плаксивий, ревний і невправний,
Так як хоч, не вийде, усе буде марно.
А у горах просто, легко все спрадавна:
Ви або їх гості, чи ті, хто пропав там.
Угорі, під небом, там, де світять зорі,
Стоять мої гори, у щасті і горі.
Я сам стаю простий, криштально-прозорий,
Моя тлінна денність із вами казкова.
ID:
1061073
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Пейзажна лірика й вірші про природу
дата надходження: 19.04.2026 17:53:37
© дата внесення змiн: 19.04.2026 17:56:51
автор: О.Лекса
Вкажіть причину вашої скарги
|
