Їм зась в окопах десь конати,
Та добре вміють автомати,
Проти населення тримати,
Чи жезл смугастий обіймати,
Та й на дорогах ним махати.
Про кого скажете пишу?
Ні, зла на них я не ношу.
Й не хочу, звісно оббрехали,
Бо з того неприємність мати.
Тож трапилась біда, не лихо,
І те й дрУге не ходять тихо.
Злочинець йшов, в руках рушниця,
Людей в тулуб, в то й обличчя...
Хтось втік, таке комусь вдалося,
Комусь загинути прийшлося.
А зло ішло не зупинялось,
І нищити йому вдавалось.
Загинули жінки і діти,
Що страшно, правду тут не діти.
Поліціянти теж втікали,
Хоча, звичайно зброю мали.
Неначе зайці, серця в п'яти,
Герої вміли ці стрибати.
Втікли, й не залишили сліду,
Й кровавий шлях відкрили діду.
А потім, да! Кричать сирени,
Міністр, наче на арені.
В броні від голови до низу,
Не для показу, чи капризу.
Розповісти, чи показати,
Як вміємо гуртом стріляти.
Ну от і все. Чому навчені?!
Урвать й набить свої кишені.
ID:
1061069
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 19.04.2026 16:04:48
© дата внесення змiн: 19.04.2026 16:13:49
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
