Природа просинається і ти,
напевно, просинаєшся із нею,
аби й собі ізнову розцвісти,
якщо не тілом, то, бодай, душею.
Пірнути в цю зелену першину,
у котики розніжено-вербові.
Вдихнути їхню дивну таїну,
котра зчинає таїнство любові.
О, ця весна! Хто дочекав - блажен!
Хто доторкає - поблагословенний!
Земля парує і з її імен
у то́бі світлі воскресають гени.
Так чудно: із малесеньких торкань,
із пуху на вербовій жовтій бруньці
народжуються паростки світань
у серденька твого маленькій люльці.
30.03.26 р.
гарно 
