Світить стінами втомлена хата,
Вікна тьмяні, мов очі сумні.
Ніби хоче когось запитати,
Де поділися розквіту дні?
Де ті вишні і яблуні, й сливи,
Що весною так рясно цвіли?
Де ті люди, веселі й щаслмві,
Що так дружно в цій хаті жили?
Все пройшло, відійшло, промайнуло,
Наче пташка махнула крилом.
Але серце той час не забуло,
Що здається тепер дивним сном.
Хата згадує мальви і ружі,
Матіоли і м'яту в саду.
Та вона тихо плаче і тужить,
Чом так довго до неї не йду.
Сонцем соняхи сяють край тину,
Айстри красять город восени.
Час рікою біжить без упину,
Спогад просить - цю мить зупини!
Все летить, все іде, все минає,
Сіють сніг на волосся літа.
Кожен хату свою пам'ятає,
Бо вона найдорожча й свята.
