Подивись, як проходять літа,
Пролітають зі швидкістю звуку.
Я з тобою літала, мов птах,
Але ти відпустив мою руку.
Я відчула не вільний політ,
А прискорену швидкість падіння.
І від цього затьмарився світ,
Мов розбився об гостре каміння.
Але доля прихильна була,
Не лишила в біді, слава Богу.
Із глибоких глибин підняла,
І нову показала дорогу.
Тож прямую по ній до мети,
Ще іду, але вже не літаю...
Я тепер не боюсь висоти,
Не впаду, не зламаюсь. Я знаю!
