Задрімав у трава буйних хлопець молодий,
А у небі десь кружляє сокіл степовий.
Сон раптовий на хвилину оживить ту мить,
Як цілує він дівчину, а вона тремтить.
Промінь сонця зігріває юності вуста,
Хто у травах тут дрімає, доля непроста.
Не завжди м’яка буває постіль на землі,
Лиш калина пам’ятає їхні позивні.
Брате сокіл не край душу, не кричи з небес,
Таких снів давно не було, чудо із чудес,
Як два серця б’ються гучно крізь війну і дим,
Головне, щоб залишався він завжди живим.
17.04.26р. Олександр Степан.
