добрий день, кажу, добрий день
попри ніч страшну, що й досі у вухах мені гуде
пролітає з пекельним гуркотом і вогнем
понад стелею, ліжком і ковдрою
шкірою й миттю зловісною, вслід за котрою
всеосяжно лунає вибух
заховався
застигнув
вибув
а на ранок рутинно і звично у двір виходиш
поміж вимитих Великоднем вікон, автівок поміж
майоріє безжурно біла квітнева одіж
абрикосова повінь, важкі запашні меди
та усю цю духмяність січе ядовитий домішок
чорний дим
він, щільний і суцільний, стає твердим
світло моє краде
що ж — мовчу – добрий день — мовчу — добрий день
і, на рівні рефлексів
стисло
ти як
ти де
