Моє село! Яке воно було?
Найкраще, найдорожче, наймиліше!
Бузками і тюльпанами цвіло,
Аж на душі робилося світліше.
Акації духмяний білий цвіт,
Під чистим небом світлої блакиті.
Це неповторний і блаженний світ,
В який ми повертаємось щомиті.
Тут все своє - і річка, і ставок,
На греблі - верби косами у воду.
Тут можна враз дістатись до зірок,
І в білий день, і в будь яку погоду.
Криниця наша посеред села,
Свята і вічна - ніби рідна мати.
Душевні сили з цього джерела,
Нам стільки літ дозволено черпати.
Моє село. Яке воно в ці дні?
Щодень, щоніч неспокій і тривога.
Думки одні - як хлопцям на війні,
І оберега просимо у Бога!
Моє село, живи і процвітай,
Хай буде людять затишно в оселях.
Ми віримо, що буде справжній рай,
Після війни у рідних наших селах!
