Серця двері відчиняю
Й з нього почуття
Темнії всі проганяю
Я у небуття.
Проганяю їх навіки
Й світлі почуття
Упускаю, щоб, мов ріки,
Цілеє життя
В нім вони лиш протікали,
Щоб вони мене,
Наче друга, обіймали
Все життя земне.
Суть його я в них вбачаю.
Лиш заради них
Б’ється серце, що тримаю
В грудях я. Одних
Їх я прагну відчувати
Все своє життя,
Що мені надала мати
Рідная моя
В мить, яка давно минула,
В першу мить, що мов
Вічним сном тоді заснула.
Я в цей світ прийшов,
Щоб лише їх відчувати,
А також як слід,
Що б не сталось, працювати,
Щоб лишити слід
Добрий свій, бо інші будуть
В ньому люди жить,
Ті, які іще прибудуть
В нього в певну мить,
Щоб теж жити, працювати,
Тішитись життям,
Що всім їм дасть їхня мати
Так, як наша – нам.
Євген Ковальчук, 17. 02. 2022
ID:
1060893
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.04.2026 20:04:53
© дата внесення змiн: 15.04.2026 20:04:53
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
