Ой, я не помру, люди, —
словом між вами стану,
піду дорогами,
де пил і рани…
Не в книгах мене шукайте —
у полі, де вітер виє,
де мати сина чекає,
де правда ледь тліє…
Якщо помру — не плачте,
не розривайте свої голоси даремно,
краще станьте ближче
і станьте людьми одне для одного.
Бо не в землі сила,
не в камені пам'ять жива —
а там, де не схилилася
перед неправдою голова.
Кайдани — не тільки залізо,
що руки вам зв’язує зовні,
а страх, що
шепоче: «Мовчи… »
Розірвіть їх — не криком лютим,
не кров’ю, що землю обпалює,
а вірою у справедливість.
І встане тоді та правда,
що довго лежала в трунах,
і буде земля не понівечена —
а вільна ,
проросте зерно віри
у пісні простої людини.
І я тоді з вами буду —
не тілом, а словом,
що кличе не на криваву битву —
а встати й бути собою.
Ой, як загуде над світом
не плач, а жива розмова —
тоді й згадайте :
силу.. слова…
правди гіркої заповіт.
* Ми памятаємо кожного, не лише кожний героїчний вчинок,
а і кожен злочин,
ніхто не забутий,
ніщо не забуто.
За дії і тим паче за злочинну бездіяльність
на всіх чекає не лише суд Божий, божа кара...
друге пришестя це не про порятунок уже душ...
це кара Господня, це по заслугам.
До більшості очевидно це не дійшло і ніяк не доходить.
Теж мені віруючі знайшлись, культ Сатани ніхто навіть не думає повалити.
Вавілон ще той - розіпяли Бога й пирують, пир кровавий.
ID:
1060863
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.04.2026 10:12:49
© дата внесення змiн: 15.04.2026 10:28:39
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
