Я киплю від злості,
В мене майже дах зриває.
Я не сприймаю дурості,
Коли на зло хтось робить й мізків взагалі не має!
Я знаю, що я керувати маю,
Поривами прадавньої природи,
І знаю, що я ображаю,
Коли агресіі із мене ллються дикі води.
І я жалкую, щиро, потім,
Що важелі контролю я втрачала,
І повернула хід життя раптово, гостро, зовсім,
Й гармонії спокійну тишу розхристала.
Я у своїй свавільному тону,
Коли я бачу щось для мене неприйнятне.
І я учусь та й досі, хай там що, - не вмію
Собою у хвилину гніву керувати.
