Ти ніколи не станеш своїм,
Якщо брата у пеклі покинув,
Коли клапті летіли землі,
Ти ховав власне тіло від кулі.
Так прийде скоро літо і знай,
Не співає більше мати для сина,
І у прірві сирій колотнеча,
Скільки яму собі не копай.
Серце більше жити не зможе,
Рани в ньому і крики тяжкі,
Прощавай назавжди Батьківщино!
Більше ти не зустрінеш синів.
Але знай, коло яру хто встане,
Без обличчя серед поля сліпий,
О той має право відчути,
Тепле сонце у раю крихкім.
