|
Золотава осінь. Скільки барв вона додає в наше життя. Своїм незримим пензлем вона непомітно розфарбовує листя на деревах.
Сонце хоч і світить яскраво, але вже не пече, як влітку. Пожовклі трави хиляться до землі.
У такі дні особливо приємно вибратися за місто, особливо коли з понеділка по п’ятницю ти проводиш у школі. Ти їдеш із батьками в село, бо погода погодою, а бабі треба допомогти.
Ти виконуєш дрібні справи, які тобі доручають, і потроху їх стає менше.
Робота може і робиться, але думками ти десь далеко, бо восени це можуть бути останні теплі дні.
Усіма правдами і неправдами відпрошуєшся з дому на річку.
Купатися ти вже точно не будеш, бо вода холодна, а походити берегом, покидати блешню - це саме те, що треба.
Беру старий, потертий спінінг, який збирався з двох зламаних і пам’ятав, мабуть, ще царя Гороха. На нього прикріпив безінерційну котушку, яку зміг купити на місцевому ринку, і жилку сумнівної якості, яка на етикетці хоч і мала всі знаки якості, але ми розуміємо, що то була лише замануха для покупців.
Завершував усю цю конструкцію сталевий повідець - ну як же без нього на хижака йти.
Ось уже й село позаду, переді мною розстелилися луки.
Стежина тонкою гадюкою в’ється під ногами, показуючи шлях до зрізу стихій - землі і води.
Величавий Сейм, який широкою сріблястою стрічкою простягнувся ген-ген далеко за межі нашої Сумщини. Від води тягнуло прохолодою, жовте листя, немов кораблики, юрбилося на воді.
З коробки я дістав стару коливалку і якнайдалі закинув. Поблискуючи на сонці, розрізаючи повітря, блешня плюхнулася у воду, залишивши після себе тільки кола.
Закинув один раз, закинув другий, третій, п’ятий… і вже з ліку збився, яка то проводка за рахунком була, але результату все не було.
Так, потроху переходячи з місця на місце, обкидував перспективні місця, але рот у риби був на замку.
Під час чергової проводки почув поштовх - я підсік. Щось є. А ні, якось на тому кінці занадто тихо. Зачепив.
Почав трохи підтягувати до себе - незрозуміла підводна перешкода піддалася і потроху пішла на мене.
Ця перешкода виявилася довгою сіттю, яку місцеві встановили під берегом.
Відчепився, плюнув убік і пішов далі.
Намагаючись обловити перспективну гілляку, що напівзатоплена стирчала з води, я зловив черговий зачеп.
Як я вже не намагався вивільнити снасть - справа була марною.
Врешті-решт жилка не витримала і обірвалася, залишивши мою блешню разом із повідцем як прикрасу в риб’ячій їдальні.
Запасного повідця у мене не було, а додому йти не хотілося. Бо коли ще випаде нагода так просто відпочити.
Беру з коробки чергову коливалку і прив’язую її напряму на жилку.
Так, цей монтаж снасті на хижака ненадійний, бо гострі щучі зуби легко перекушують жилку, але вже що маємо.
Поступово переходжу ближче до села. На місцевому пляжі, де берег вкритий золотим піском, були прикуті човни-плоскодонки - найпоширеніший водний транспорт у цій місцевості.
Місцина чиста, водоростей не дуже багато, але вирішую покидати тут і вже потім йти додому. Переходити до інших місць я вже не збирався, тому стояв і кидав блешню майже з одного місця.
Раптом у руку я відчув глухий удар - так, це відчулося, ніби хтось намагається забрати в тебе спінінг.
Я стрімко рвонув кінчиком вудлища вгору - жилка натягнулася. На тому кінці жилки чітко відчувався спротив риби, яка аж ніяк не хотіла на берег.
Витягнути рибу я намагався якнайшвидше, бо без повідця боротьба могла скінчитися будь-якої миті. І, як грім серед ясного неба, жилка, яка тільки що була натягнута струною, просто взяла і обвисла.
Невже перекусила?
Швидко крутиться ручка котушки, намотуючи шпулю, хоч і відчай бере своє. Але через мить риба знову дає про себе знати - просто це така щуча хитрість: щоб звільнитися від гачка, хижачка пливе в сторону берега, зменшуючи натяг і тим самим звільняючи себе.
Але не цього разу.
Знову кипить боротьба, і до останнього невідомо, хто вийде переможцем.
Коли ж до кромки води залишилося десь метрів чотири, мої нерви почали здавати, і я нічого кращого не вигадав, як швидко позадкувати від води.
Ще мить - і зубата хижачка вже стрибала на піщаному березі.
Домотавши жилку, я взяв її під зябра і відніс подалі від води. Запах свіжоспійманої риби перетворився на аромат перемоги.
Я підійшов до кущів лозняку і виломив рогульку. Продівши її через зябра, я ніс свій трофей гордо перед собою.
Дорога додому минула швидко, почало сутеніти. Зірки рясно встелили небо, і осінній прохолодний вечір окутав усе навкруги.
Щука виявилася немаленькою - вагою більше трьох кілограмів.
Як щука не перекусила жилку? Просто під час атаки вона вхопилася за самий край, де був гачок, тому й не дісталася до оснастки.
Отак і скінчився цей день, який закарбувався в пам’яті тоді, а зараз я розповів вам цю історію.
ID:
1060742
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Байка
ТЕМАТИКА: Сільська лірика
дата надходження: 12.04.2026 21:35:03
© дата внесення змiн: 12.04.2026 21:35:03
автор: kleshenko
Вкажіть причину вашої скарги
|
