Була біла земля
В пелюстка́́х диво квітня,
Сумувала весна,
Хоч була повнолітня.
Чом цілунків нема,
Де обійми поділись?
Чом на серці зима
І навіщо зустрілись?
Білий дим у саду
Проганяв прохоло́ду,
А мороз кришталем
Зачаровував вроду.
Хтось ночами кохав,
Поламавши надії,
Хтось на ранок вмирав
І посипались мрії.
Вже нема, не шукай
І не буде цвітіння.
Хоч гілл́я молоде
І глибоке коріння.
Зникнуть сни про плоди,
Аж розпеченим літом.
Залишила сліди
Нам любов пустоцвітом.
12.04.26р. Олександр Степан.
