Красуня в білім платті —
прикрашена весною,
вона когось чекає…
Та він не йде.
Невже забув?
Ні, не забув.
Він поруч. Тут.
За подихом його впізнала:
це він — той, кого чекала.
Вітер…
Торкнувся ніжно, обережно —
немов би обійняв.
Він поспішав, летів —
і ось, нарешті,
він її зустрів.
Закохано, від вітру
хитається гілля.
Цвітом білим й чистим
всіяна земля.
Вона цвіте для того,
хто серед усіх дерев
лише її одну кохає…
Лише для нього, лиш навесні
вона цю білу сукню одягає…
