Гоне Вітер у степу Душу, мов билину
Гоне Вітер на шляху, Під Калину- кине
А Калина ж - рясен квіт: білим обсипає
Посивіла голова, милої немає!
Тільки спогад ,мов туман, впав на ту стернину
Де вколола до крові ніженьки, дівчина
Поколола, виглядати ж милого ходила!
А стернина під ногами з вітром гомоніла.
-Ой ти Вітре, козаче! Не пили шляхами!
Ой не буду як ти, мила, не стопчеш ногами
Отой білий цвіт калини, що вже на стернині,
Та колися я зривав ,повесні ,дівчині.
Ан. Бук- Стефко #анфісавірші
