Петро
є
титаном
редутів
оборони...
Вісімдесяті
екстраординарні
(радянщини
хворобливої
окрім)
видовища
окраси
дарували.
Він був сином українського емігранта Івана Лук'яновича Верховода родом із Луганщини, а став знаменитим італійським футболістом, що вигравав чимало титулів в італійському чемпіонаті й міжнародних турнірах.
Його батько у роки Другої світової війни воював на Східному фронті у лавах радянської армії, проте в липні 1941 попав до німецького полону, як і більшість його земляків, яких тодішнє обезголовлене "вождем" командування бездарно залишило в оточенні. Перебував у таборі для військовополонених на півночі Італії. Згодом втік і приєднався до місцевих партизанів.
По завершенню війни Іван не захотів повертатися до с р с р, бо знав усі так звані "принади" отої нелюдської імперії, і залишився на Апеннінах. Згодом одружився, працював садівником, будівельником. Мав трьох дітей.
Та саме Петру у віці 23 літ вдалося прославити на увесь світ своє прізвище, коли влітку 1982 році "Скуадра адзурра" стала Чемпіоном світу по футболу, котрий проходив на полях Іспанії.
Потім були ще інші здобутки, трофеї. Як от перемога у Лізі чемпіонів 1996 року у складі туринського "Ювентуса". Завершив активну кар'єру футболіста аж у 2000 - му, коли йому вже було за сорок.
Загалом на позиції захисника міцної статури, кремезний Петро зіграв понад 500 матчів у першості Італії, що є одним із найвищих показників серед усіх футболістів серії "А". Його боялися обводити визнані майстри шкіряного м'яча : Марадона, Лінекер, Ван Бастен, Батістута, Платіні, Бонек, Зіку, Карека, Сокоатес... Еге ж, знали - це зробити майже неможливо. Так саме вони, адже у вісімдесятих літах минулого століття саме тут був зібраний увесь цвіт світового футболу. Усі чарівники магічної кулястої сфери хотіли попасти сюди, навіть бразильці !
Коротше кажучи двома словами : Петро - скеля !
