|
Бачиш? Абрикоси побіліли,
Сивина твоїх торкнулась скронь…
Знов холодні ночі стали, милий,
Та живе тепло твоїх долонь!
Солов’ї у крони повернуться,
Наспівають радісну весну,
І звабливо очі усміхнуться
На ту пісню дзвінко-голосну.
…Був тоді ти неймовірно ніжний,
Ти губами рушив береги,
Наче перший трепетний підсніжник,
Що до сонця пнеться крізь сніги.
Цим тремтливим, сонячним началом,
Зваблена, за пристрастю ішла
І тобі кохання дарувала,
Бо інакше – просто не могла.
Пелюстковим інеєм накрило,
Солов’їним співом – крізь серця,
Роз’єднало, сповнило, створило,
Піснею – без слів, і без кінця!
Те всесилля рук твоїх – сп’янило,
Спонукало на солодкий гріх,
Ніби небо нас благословило
На пестливість доторків твоїх,
На торкання, подихи, єднання
На весну – джерелами основ!
…Пам’ятаєш перше те кохання?
Абрикоси вибілились знов…
Пелюстковий дим, тепер примарний…
В нас тривога, сутінки, війна…
Та мені ти – нескінченно гарний,
Ніби абрикосів сивина.
06.04.2026
Ілюстрація створена за допомогою ШІ
ID:
1060420
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 06.04.2026 19:50:53
© дата внесення змiн: 06.04.2026 19:50:53
автор: Ірина Лівобережна
Написано автором з використанням штучного інтелекту
Вкажіть причину вашої скарги
|
