В одному великому лісі господарювала вовча зграя, яка вмирала від голоду. Бігали вовки лісом і нічого не знаходили, чим могли би поживитися, бо давно вони знищили всіх маленьких звірят. І раптом на своє щастя - під одним дубом, ватажок вовчої зграї побачив невелику купку зерен пшениці і дав сигнал родичам про те, що можна всім підійти ближче і вгамувати свій голод.
Накинулися всі дружно на зерна пшениці і почали пережовувати, але не тут було! Не перемелювалося зерно між іклами і чомусь не перетворювалося на борошно, яке могло би нагадати подумки - свіжий випечений хліб. Випадали зерна з вовчої пащі, ніби - не бажаючи годувати зголоднілу закоренілу зграю.
Висновок став очевидним:
Є такі зерна, які не проходять крізь жорна іклів і не піддаються помелу тому, що не бажають перетворюватися на борошно, щоб НЕ ГОДУВАТИ ВОВЧУ ЗГРАЮ - НЕ ВДЯЧНА, це СПРАВА!
Якщо ці "санітари" настільки озвіріли, що знищили у своєму лісі всіх
дрібних звірят, які теж мали право на життя в цьому лісі, значить
- так тому й бути!
Нехай лісом гуляють одні вовки.
21.09.2012
P/S - Про життя, взаєморозуміння, та про недоліки.
03.04.2026 переклад Українською мовою
