…А крига надпрозора та тонка,
Сновидою ступаю обережно…
Тремтить моя простягнута рука,
Твій берег тане в далині безмежній…
Там невідомість бовваніє знов,
Де я колись – лебідкою літала,
Де обіймали ніжність і любов…
Зоріє сад. Іще не час фіналу…
Та вірю я стабільності основ.
Відтанеш ти. Нарешті крига скресне!
Вишневий сад мені цвістиме знов,
Ріка звільни́ться, побіжить у ве́сну.
Твоя любов, нестримна та палка,
Теплом зігріє воду, небо, сушу,
І сила та, що є в твоїх руках,
Медвяним соком розтривожить душу.
30.03.2026
Ілюстрація згенерована за допомогою ШІ
