« Всі запорожці за Дунаєм,
а турки граються з вогнем...»
Враження
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
і, наче, перший раз
сміються зорі у вікні
і кличе далина.
ІІ
Щось гомінке у далині
відлунює луна
і увижається мені
містерія чудна –
перемовляються поля,
і шепотять гаї,
що їм співають солов’ї
удома і здаля,
де і джерела є мої
і лісові струмки,
але немає течії
за дельтою ріки.
ІІІ
Течуть і ріки, і роки,
клубочиться туман...
то палить люльку отаман,
чи варять козаки
гарячу юшку на обід?
Минулося, либонь,
та жевріє іще вогонь,
рятуючи від бід.
Усе минає в плині літ
і це... і це мине,
у задзеркаллі не мене
відображає Вій...
......................................
палає сонце неземне,
лютує буревій,
який не згарище жене
історію подій,
де я не турок, а козак,
не тону у воді
і просинатися ніяк
не хочеться тоді.
