А чи любиш ти, як ллє дрібний пухнастий дощ?
Мокре полотно він ковдрою вкриває,
Лабіринти із думок плете повз старих площ,
За нас він знає те, що ми не знаєм.
А чи любиш ти, як гра рясний вечірній дощ?
До почуттів він посмішкою все звертає.
Він – майстер настрою, а, може, просто «Хтось»?
Той, хто соромиться і сам хто заграває?!
А чи любиш ти, як плаче холодний сліпий дощ?
Він серце тугою безжально розриває!
Він – звабник спокою, того, що не збулось.
Спокусник мрій – дає і забирає!
17.03.2026
