Якби відпустили на землю
Якби відпустили на землю
На хвильку, на мить, на секунду,
Я б крикнула: «Моя рідненька!»
В обійми летіла б без смутку.
Навколішки б стала, схилилась,
І сльози втирала безгрішно,
Шепочучи: «Мам, я втомилась…»
Шукала б в обіймах утіхи.
Про все, що болить, шепотіла б,
Про щастя, приховане в серці,
Про те, як побачить хотіла,
Про те, що в душі все відверто.
А ти б посміхалась і мовчала,
Все слухала, слухала вміло,
І сльози мої витирала,
А потім мені шепотіла б:
Про те, що я гарно тримаюсь,
Що мною пишаєшся в небі,
Що нас від біди зберігаєш
І плакати зовсім не треба.
Ти б посміхнулась завзято:
«Тримай, доню, хвіст пістолетом.
Нехай там тримається тато
І буде щасливим для мене».
Я б плакала гірко й всміхалась,
Обійми стискала до болю:
«Як, мамо, важко прощатись…»
«Я поруч завжди, моя доню».
Якби відпустили на землю,
Я б спогадом стала крилатим,
І в маминих крилах рідненьких
Зуміла б всю втому сховати.
ID:
1059225
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.03.2026 21:29:26
© дата внесення змiн: 16.03.2026 21:29:26
автор: Tetyana_Shulga
Вкажіть причину вашої скарги
|
