Ой, у степу та у полі тумани густії,
Нічка темна над рікою та тіні сумнії.
А за Бугом, за порогом, сіроманьці виють,
Характерників- то душі - до свободи ринуть.
Щоб ворога обдурити, смертю покарати,
Вовком сірим, степами, треба пробігати.
В стан ворожий, серед ночі, совою, влетіти.
Не залишаться живими ті ворожі діти.
Упадуть посеред ночі в густому тумані,
Чаклуни ті - сіроманці, козаки в жупані,
На голови всі ворожі- шаблями кривими.
З дому славного козацтва не вийдуть живими.
А тоді вже як тим Бугом до самої Січі,
Понесуться тихо хвилі, темні й таємничі.
І почує степ широкий вовчі перегуки —
Характерники вертають з довгої розлуки.
Не страшні їм ні погоня, ні шаблі ворожі,
Бо за волю і за правду завжди на сторожі.
А над степом місяць світить, зорі вигравають,
І про славу козацькую хвилі заспівають
