Ісаак зпросоння,
Він бачить тінь,
Що стоїть у дверях,
Гукає йти.
Йти, насправді,
Дуже і дуже лінь,
Най би зникли гори,
Шляхи, мости,
Най би було пусто
Тому Йому,
Що веде до стінки
Та й і зрання.
Ісаак здогадується
Кому
Винен голу краплю -
Лише життя.
Ні імен, ні прізвищ,
А просто Він,
Батько ладен пасти
Без нарікань,
Ладен стерти шкіру
Своїх колін,
Ладен рвати душі
І без вагань
Ніж у серце встромить,
Холодний ніж,
Окропивши кров'ю
Поділ життя...
І дихання стухне,
Коли вже між
Ребер забринить
І без вороття
Він повільно видихне...
Авраам...
Не просив ні йоти,
Не падав вниз...
Не схилився,
Не відпустив і грам
Ні образ, ні подихів...
Хитрий лис,
Що прийняв барана,
Убив весь світ,
Розчавивши хлопця
Під самий хрест.
Всяка хтонь злетілась
Сюди з боліт,
Розсміявшись гучно...
Всього лиш тест,
Що під силу справжнім,
Як Авраам,
Що конає лезом
В пісках пустель.
Ісаак додому
Рушає сам.
Сонце світить тихо,
Від рік до скель.
ID:
1059098
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.03.2026 23:31:25
© дата внесення змiн: 14.03.2026 23:31:25
автор: Аарон Краст
Вкажіть причину вашої скарги
|
