|
***
Уявляю, як сиджу на перехресті
Перетоптаних людськими долями доріг.
І на них, чомусь мені здається
Не зліченно люду залишило слід...
В кожного - лише своя дорога,
Хтось невтішний, наче білка в колесі.
А комусь від заходу й до сходу,
Лиш попутній вітер звідусіль.
Час пливе, біжить, летить, минає.
Радше б, просто зупинивсь, та й все!
Може це життя, його кудись штовхає,
Може саме в цьому його сенс?
Линуть дні, роки, хвилини! Навіть миті!
В неосяжну, безпорадну далечінь.
Що було, чи буде? Далі куди жити?
Відповість, хіба що, Божий син!
Як осяяти думками, подих часу?
Все відносно, як ти крути!
Зрозумій хоча б, спочатку, де ти!
Звідки, плинуть всі оці думки?
Зупинись! Хоча би на хвилину,
А можливо, навіть, на роки!
Зрозуміти зможеш, як час плине?
Це людській уяві до снаги?
Перевернуте все з голови на ноги
Й кожен бачить в цьому світі лиш своє!
З плином часу наче всі знайомі.
Пояснити ж, як то кажуть - не моє...
27.02.2026р.
ID:
1059034
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.03.2026 22:18:50
© дата внесення змiн: 13.03.2026 22:21:21
автор: Kito
Вкажіть причину вашої скарги
|
