Стану чекати себе де ліпше -
Поруч бетонного укриття-
Гра у життя вона ж не найгірша -
Жах, хвилювання, серцебиття .
Соло сопілки і блідне морок,
Щоби вже щезнути врешті-решт,
Не залишаючи сил на сполох
Там, де питають: Камо грядеш?
Стану ховати обличчя в літо
Ранком, отруйний як молочай,
З п’яну чи з осліпу, підігрітим,
Наче на сонці сухий ручай.
Вперто й завзято та якось згодом,
Буде все важче себе стрічать,
В згадках про єдність оту з народом,
Де в барикадах серед багать
Стануть герої із злим замісом
З поглядом ласим на все нове
Як стрімінг-сервіси від Грінпісу
Як силіконове й цифрове…
