Прокинься, радосте моя,
Уже достатньо спати!
Ти чуєш, радосте? То я.
Я прагну відчувати
Тебе душею, серцем всім
На білім світі цьому,
Допоки ще живу на нім,
Лише на нім одному.
Прокинься, радосте, устань
В мені і в ту ж годину
Частиною мене ти стань!
Тоді вже не покину
Тебе я так, як ти мене.
В мені, неначе ріки,
Усе моє життя земне
Тектимеш ти. Навіки
З’єднаюся з тобою я
І серцем, і душею
І доки не прийде моя
Кончина, я землею
Поширюватиму тебе,
Щоб, мовби ясне сонце,
Яке крізь небо голубе
Сіяє у віконце,
Ти сяла й душі та серця
Собою огортала
І аж до самого кінця
Так ніжно зігрівала
Мить кожную, яка летить
Крізь час, немов пташина.
Нехай тебе у цюю мить
Кожнісінька людина
Відчує, радосте моя,
І завжди відчуває!
Тебе благаю дуже я.
Душа моя благає.
Євген Ковальчук, 27. 01. 2022
