Я написав такі прості слова,
Мені здавалось народилась пісня.
Вже обертом кружляла голова
І диханню було замало місця.
Щемило серце в деяких рядках
І сльози тихо очі напували.
Сховалось доля десь на сторінках,
Уява тихо фарби розбавляла.
Десь в глибині мої думки,
Неначе чорний кіт замуркотіли.
А хтось читав і уявляв все навпаки,
Як в спину гострі стріли полетіли.
Я думав, що вірші, мов сон-трава,
Те місце де болить в раз залікують.
Але слова, завжди лише слова,
Усе залежить Хто і Як почують.
11.03.26р. Олександр Степан.
Мудрі рядки! 
