Між хмар помаранчевих, вороння,
Ми навіть не знаєм того хто міг би
Сховатись в надійне бетонне лігво,
Щоб там вже до скону не бачити дня.
Мабуть всім отим, хто чекав біду
Латентним коханням, повстанським криком,
Так хочеться разом назавжди зникнуть
Але вже без болю і осуду
У хмарі густій, що дощить униз,
Рятуючи спеку середньовіччя,
Щоб і надалі уздовж узбіччя
Кричати у морок:
Біда вернись!
