Важкість Заповіту
Чи закатовано мене?
Чи мене страчено ізнову?
Якеє дивне оте слово...
Із Заповіту .. Боже мій!
Ним ти мене картаєш тяжко!
Бо ж кожне слово з нього важке..
Але щоднини. Промовляю.
і все в нім правдоньки шукаю
Якої між людьми нема.
Рве душу туга,крізь літа.
Літа, які немов минають
Та знову спокою не мають!
Бо ж ті слова. Мов проросли
і Душу рвуть і жгуть полином
Бо ж розтоптали Україну
Оті, що наверхи повзуть!
Та до Тораса
між Руїни.
на свято раз у рік ідуть.
Які самі ж женцями й жнуть.
Женці .. народної біди!
На заробітку *** клята!
І болісно що той народ
Як вівці ті чи як ті телята
Вмирають, йдуть на той забій
На тую спільну домовину.
Збудись, Тарас, заклич у Бій
Священний бій, за Україну!
Кричить над Яром,над Горою
Крук , серце сина розриває
Де ти мій друг,
Мій єдиний друг!
Моя любове.
Чи хто то знає?
Моя окрадена, свята
Моя кохана Україно!
Козацькая. Де ти,
Повернись!
І пробуди й мене, немов дитину.
Матуся моя .
Пробуди!
Й наснись мені, розрадь хоч трохи
За Рай наш тихий, одинокий
Я все віддам .
Аби вернуть отой Величний,
Батьків путь!
Ан. Бук- Стефко Ой ясніють Зорі,
Оченькі прозорі
Ой ясніють квітом
Буде весна жити!
Буде Весна жити!
Пташечки співати!
Відродиться в дітях
Україна-Мати
Ан. Бук-Стефко #АнфісаВірші
