|
Слова, немов пташки,
Летять із уст людських.
І почуття, й думки
Людей усіх у них,
Бо ще із данини
На білім світі цім
Висловлюють вони
Їх ними завжди, всім.
І думи, й почуття
Слова в собі несуть
Все наше це життя.
Така вже їхня суть.
Слів безліч, як думок,
А також почуттів
І як нічних зірок
На небі, як світів
У всесвіті усім.
Усіх їх не злічить
Нікому в світі цім.
Не вдасться це зробить,
Бо кожен день нові
З’являються у нас,
У нашій голові,
Допоки плине час,
З яким одні слова
Уже із вжитку йдуть.
На зміну їм нова
Нових слів в’ється путь*,
Якою йдуть вони,
Якою ми йдемо,
Якою, мов човни
Рікою, пливемо.
Вони нам служать. Ми
Їм також повсякчас,
Тому що є людьми
Усі ми, кожен з нас.
Слова у мові з літер
Складаються, мов дім.
Не здмухає їх вітер
На світі цім земнім,
Бо силу кожне слово
Впродовж життя всього
В собі обов’язково
Тримає. Це його
Те значення лексичне,
Що вклали ще давно
У нього люди. Звичне
Тепер для нас воно.
Слова є ті, що мають
Його одне в собі,
Та є, які тримають
В собі ж бо, далебі,
Їх кілька. Слів цих більше,
Але щоб їх вживать
Нам правильно і більше
Також не зловживать
Лиш ними, заглядати
Частіше слід в словник
І з нього добувати
Скарби, як трудівник
Розумний та старанний.
У нім скарби-слова,
Дух предків первозданний
І розум-голова.
Словник для них – неначе
Оселя, ніби дім,
Що люблять всі найпаче.
Живуть же всі у нім.
В нім місце має слово
Кожнісіньке своє
Так, як обов’язково
В цім світі є й твоє.
Не вміють говорити
Слова, та ними ми
Говоримо, як жити
І що робить. Людьми
Є ж ми. Слова не чують.
Ми ж чуємо їх всі,
Як ними все воркують
Так мило у таксі,
В метро та майже всюди,
Куди лиш не зирни
Очима, де є люди.
Їх творять теж вони.
Слова ж бо їм слугують.
Для цього в світі цім
Усі вони й існують.
Суть їхня, люди, в тім
Єдина й полягає.
Слова її несуть,
Бо ж кожне слово має
В собі завжди ту суть,
Яку ж і виражає
Одне й зі словом тим,
З яким перебуває
У тексті. Саме з ним
Слова і набувають
Один чи інший зміст,
Який і виражають
Всім людям – з сіл і міст,
Містечок і районів…
Хто дума, що нема
У слів своїх законів,
Той дума так дарма,
Бо є вони. Їх мають
Без винятку усі
Слова, які займають,
Як пасажир в таксі,
У мові місце власне,
Що в кожного з них є,
Допоки сонце красне
Проміння з неба ллє,
Допоки поживаєм
На цьому світі ми
Й щоденно їх вживаєм,
Бо ж є ми всі людьми.
Закони їхні в тому,
Як треба їх читать
Дорослому й малому,
Як правильно писать,
Щоб їх же й розуміти,
А також почуття
Висловлювати вміти
І думи все життя
Як слід, належним чином.
Міняються вони
Також із часу плином
Іще із давнини,
Бо мова – невмируща,
Безсмертна, вікова
І майже всюдисуща,
А отже, і слова,
Які вона тримає
В собі і кожен з нас,
Хто їх же уживає
Усюди й повсякчас,
Допоки серце б’ється,
Допоки все життя,
Мов скло, не розіб’ється
І вже без вороття.
Слова ж, як мова, буде
На світі, доки є
Ще люд і що прибуде,
Й що їм життя дає.
*Путь – заст. Дорога, шлях
Євген Ковальчук, 26. 01. 2022
ID:
1058804
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.03.2026 21:39:25
© дата внесення змiн: 09.03.2026 21:39:25
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
