*****
Ми не знаєм майбуття,
Та його все творим,
Як ми робим до пуття,
А не лиш говорим.
Нам воно лиш те всім дасть,
Що ми в нім посієм.
Як посіємо напасть,
Як зробить посмієм
Це, її ж і пожинать
Будемо ми згодом –
В серці та душі страждать
Гірко, повним ходом.
Як посіємо любов,
То і будем жити
З нею в щасті знов та знов.
Як добро робити
Будемо ми завжди всім,
Лишенько минеться
Повністю на світі цім,
Доля посміхнеться.
Непростії це слова,
Також не омана.
Істина це вікова
Й зовсім непогана.
Варто нам її збагнуть.
В ній же полягає
Нашого життя вся суть.
Кожен з нас це знає.
Тож робімо те, із чим
Прагнемо ми жити,
Щоб не бути із нічим
І щоб не тужити
Важко-тяжко повсякчас,
Доки проминає
В світі наш життєвий час,
Що кінець все ж має!
Євген Ковальчук, 26. 01. 2022
