Чекання… Секунди розтягуються в кілометри…
Мовчання… Потвора страшна з арабесок думок.
Терпіння… беззахисно вкутує душу у светри
Й розмотує спогади наче старезний клубок.
Сплітається з них вереснева легка павутина,
Подумати лиш, стільки щастя ці роки було!
В порожній кімнаті – мов злякана сонна дитина,
Малюнки уяви на стелю гаптую, мов тло.
На тлі – тільки хаос, розвіяні вітром надії,
Які я руками в бутті безнадійно ловлю…
Я все розумію, складні у країні події,
Але ж я хвилююся, плачу, нервую, люблю…
Чекання без слів: «На добраніч!», «Вже їду», «Кохаю»…
Мовчання… відлуння думок від засмучених стін.
Чекаю в пітьмі і що далі робити – не знаю!
Хай Бог береже! – у молитві прохаю з колін.
06.02.2026 (Інна Рубан-Оленіч)
