|
У безхмарному небі виграє ясне сонце, земля буяє у літньому суцвітті.
Славнозвісне місто Одеса потопає у різноманітності дерев, кущів, яскравих привабливих квітів, зачаровує мешканців міста. Сонячне проміння, розсипаючи частинки золота навколо, надає блиску і краси.
Дивовижність різнокольорових троянд, біля магазину «Квіти», дивує перехожих. Хоча вітер інколи і приносить морське повітря та п’янкий аромат тут завжди присутній. Це ніби маленький острів, від гомінких кроків по тротуару лише кілька сходів вгору, по узбіччю з обох сторін, уміло висаджені, добре доглянуті, ніби запрошують зайди й придбай букет чудових квітів. При нагоді комусь подарувати, щоб людина серцем і душею відчула, що ці квіти - частинка тепла і доброти.
Ось і сьогодні, тільки сьома година ранку, а скляні двері магазину вже відчинені навстіж. За чистим склом високих вітрин, від різноманітності троянд розбігаються очі.
“Основна привабливість, це вміння красиво оформити вітрину”: - не раз подумки, собі твердить Наталя. Дивлячись на квіти, з обличчя дівчини не зникає сонячна усмішка. Вона вже декілька раз пройшла поміж скляних полиць, придивляючись до кожного вазона з квітами, посміхнеться.
Визирнувши у вікно, злегка смуток ковзнув по її обличчю, думки за маму, вона так любила троянди. З дитинства, її навчила доглядати за ними. На жаль, онкологічна хвороба майже за рік забрала її у потойбічний світ. Їй тоді було всього шістнадцять. Батько весь час у морі, на одному із суден, працював кухарем. Коли ж не стало дружини, поїхав за кордон, дозволив їй стати дорослою, самостійною. Випуск у школі, потім навчання в інституті, звичайно він не забував про своє чадо, матеріально забезпечував. Коли отримала диплом менеджера, він у подарунок, для неї придбав цей магазин. Правда їй довелося зробити капітальний ремонт, було інколи і дуже скрутно. Але уроки мами їй допомогли. Під час навчання в інституті, дівчина вдома сама вирощувала троянди і без сором’язливості, їх продавала на базарі. О, скільки тоді в неї було залицяльників, як горобців у спекотну погоду, біля калюжі після дощу. Але на все свій час, прекрасні юнацькі дні для неї швидко минули.
Нині їй двадцять сім років, та краса дівоча її не зрадила. Про таких кажуть: “Гарно збереглася”.
Її обличчя має моложавий вигляд, красиві балухаті блакитні очі, у яких при погляді до квітів, з’являється блиск, світло. Завжди при обслуговуванні покупців, коли пропонує вибір квітів, її обличчя прикрашає тепла сонячна усмішка.
Все ніби й добре, вона в цьому магазині керує майже три роки, має кілька підлеглих. Вони допомагають їй з паперами і працюють на дачі, де і вирощують ці чудові квіти. Час летить, дачний будинок вже давно потребує ремонту, але, як вона подумки собі каже: ” На все свій час”.
Сьогодні вона продавчиня, бо шкільна подруга Аліна, яка в неї працює, має терміново відвідати стоматолога. Таке життя… іноді і замислюється: “Вона має двоє дітей. А чи мене вдома колись дитячий сміх ощасливить? Воно неначе хто наврочив”.
Чи то їй така доля, як познайомиться з ким-небудь, то розвідник, то любить випити. Інколи й пару побачень, але ніхто й досі до серця не знайшов ключ, щоб комусь довірилася, щоб їй хтось сподобався.
Не раз засинає з думками: “ Можливо я так багато хочу?”.
Одне втішало, завдяки батьковій допомозі, тепер вона міцно стоїть на ногах. Хоча він і далеко, і має, як він каже свою пасію та її гріє думка, що все ж не одна. Нехай і так, у нього своє життя, вона ж, як вода в річці, пливе за течією часу.
Наталя біля каси, котре виправила русяве волосся, зібране в пучок, як раптом пролунав веселий голос,
- Доброго ранку! Як добре, що вже відчинилися, мені для майбутньої дружини потрібен букет троянд.
Вона відразу подумала,-”Гарна справа”. Оцінююче кинула на нього погляд. Він мав надзвичайно лагідне, світле обличчя, що до себе відразу викликає прихильність. Високий на зріст, широкоплечий - справжній мачо. Біляве волосся акуратно підстрижене, та пряма чуприна все ж ледь насунулась на чоло.
Із відповіддю не забарилася, відповіла на вітання і запитала,
- На День народження, чи якась особлива дата?
Його очі, горіхового кольору раптово зупинилися, прямим поглядом зазирають у її очі, на якусь мить, він ніби розгубився. Думка, як блискавиця: “ О! Та вона сама, як троянда”.
Він відчуває гучне серцебиття, чомусь здалося, що вона його почує, зробив два кроки назад. Його руки вже за спиною, від хвилювання тисне пальці.
Вона у відображенні на склі це помітила, у голосі нотка подиву,
- Ой, чому ви так хвилюєтесь?
Злегка здвинув плечима, не рішуче, звичним голосом сказав,
- Та, як сказати не знаю, вона народила дитину. Правда не знаю чи від мене. Але зараз маю привітати. А вже згодом розберуся.
Вона раптово почервоніла, з уст ледь не вирвалося, “Ну не фіга собі, оце так розклад”. Її очі округлилися, намагаючись стримати усмішку, трохи опустивши голову, рукою показує на букети з трояндами,
- Ось, у цьому ряду, а які на колір, то вже самі виберете.
Його погляд на квіти був коротким і сухим, ніби на ходу кинута фраза,
- Та байдуже… не знаю які вона любить. Візьму жовті, думаю у моєму випадку, це буде кращий вибір.
З букетом у руках, він розрахувався і вже біля виходу раптово розвернувся, мовив голосно,
- Я ще раз дякую, Наталю! Думаю ми з вами ще побачимося.
Як хлопчисько, біг по сходах. Чомусь вона його порівняла з вітром:
“Тут був і вже немає. Цікаво, а скільки йому років? Але мабуть не старше тридцяти. Ну от, везе ж комусь, став батьком”.
Та враз згадала його слова, що він не впевнений, що то його дитина. І знову думки-метелики: “ Звичайно, як звернути на нього увагу, придивитися, симпатичний. Ото й липнуть дівчата. Але ж не хлопчик, мати близькість, потрібно мати відповідальність. Ой, до чого котиться світ… хоча по статистиці чоловіків менше чим жінок. Мабуть існує конкуренція, котра перша зустріне і щоб не втратити, запросить у гості, а згодом і в ліжко затягне”.
Раптовий звук машини відволікає від думок. Вона помітила, як з червоної машини вийшла повна жінка, років п’ятдесяти, підіймається по сходах.
Так розпочався її робочий день, клієнтів було достатньо, щоби відчути, як гудуть ноги. Коли о сімнадцятій годині прийшла Аліна, Наталя ніби ковтнула свіжого повітря. З’явилося приємне відчуття:”Нарешті є шанс втекти додому і просто відпочити”.
*
За вікном сутеніє… Наталя вдома п’є каву і чомусь з голови не виходять слова того хлопця, який сьогодні був першим покупцем. Тільки тепер вона зрозуміла, звідки він дізнався її ім’я. Біля каси лежав її бейджик, вона на той час ще не встигла начепити. Його погляд запав у душу, її пересліду дивне відчуття, ніби сонячний промінь торкнувся серця. Зазвичай ввечері включала телевізор, дивилася новини, а це вийшла на балкон, до своїх троянд, що стояли у горщиках. Зазирнувши вниз, з третього поверху, по алеї помітила кілька перехожих.В стороні від ліхтаря стоїть якийсь чоловік. Її рука мимохідь торкнулася бутона жовтої троянди і цей дотик ніби наповним тим самим теплом і добротою, про які мовчали квіти. У її тихому голосі прозвучала нотка подиву,
- Цікаво, чому він вибрав жовті троянди? За мить думки, як міркування: “Адже у сучасній флористиці жовтий колір - це символ сонця, енергії і щастя. Але у деяких випадках жовті троянди використовують, щоб попросити вибачення, почати все спочатку з чистого аркуша. Та словом -»Байдуже», що цим хотів сказати? Можливо він виховувався в сім’ї, де більше сприймалися радянські погляди - що жовті троянди, це на розлуку. Ой, що це я, якого дідька він мені в голову запав? Можливо тому, що сама давно не стояла на місці продавчині. Напевно потрібно частіше бути в магазині. Дивись, та й справді знайдеться той, що пробудить у мені жіночність і я погоджуюся з ним стати на рушник. Так! Досить пустих думок, треба для Аліни знайти помічницю, навчить, буде з нею ділити години. Таки їй важко, я ось один день побула і виснажена, як вичавлений лимон, а в неї вдома чоловік і двоє дітей. Тим паче вони вже йдуть у школу, думаю погодиться. Тож матиме більше вільного часу, зможе більше уваги приділяти «ковбоївцям» - як вона називає синів”.
Зненацька, кілька крапель дощу потрапили на обличчя,, зазирнула до неба, помітивши невелику хмару, посміхнувшись промовила,
- Ото налякала! Все йду спати.
Та її невидима сила, наче магніт, змусила її глянути вниз. По алеї нікого. на тому самому місці стоїть чоловік, якого бачила з годину назад. «І хто та леді, на яку він так довго чекає? Видно терплячий”- подумавши повернулася до кімнати.
Минали дні, Наталя, як зазвичай вся в роботі. Але за звичкою, вона раз на тиждень, ввечері йшла до моря. Пінисті хвилі, що пливли одна за іншою, їй інколи нагадували сходи, по яких врешті-решт вода досягала своєї мети, торкалася піщаного, чи галькового берега.” Та це ж ніби донизу, а в життя не так, людина завжди хоче досягти мети, мрії, тих висот, щоб радіти своєму досягненню”,-уважно придивляючись, розмірковувала вона.” “А цьому й сприяє кожен ковток морського повітря, придає сили, натхнення”
Інколи, дивлячись на вечірніх плавців, дозволяла собі розслабитися, зануритися у воду, відчути її ніжність, порушити морську гладь.
*
У цей сонячний день, у намаганні, все намічене зробити до осені, вона на дачі займалася молодими трояндами. Переносила їх у огорожу з листів шифера, під брезентовий навіс, щоб часом не попали під зливу чи сильний вітер. Аліна, недавно вдома закінчила ремонт квартири, поділилася про хлопців, які виконували роботу, їх дуже хвалила. Взявши номер телефона, керівника цієї фірми, Наталя передзвонила і вже чекала їх приїзду.
Майже в обідню пору, навпроти різьблених воріт з металу зупинилася синя Тойота. Ігор, побачивши майстерну роботу сварщика здивувався, присвиснув і озирнувшись до підлеглих хлопців, здивованим голосом вимовив,
Ви бачите, це ж треба, видно старі ворота, але ж комусь вдалося зобразити дерево з листками та квітами.
- Напевно якісь старики мешкають, тут мабуть попробуй догодити,- мовитися,-протяжно мовив один із хлопців.
Обличчя Ігоря спокійне без лукавства, мабуть не вперше йому доведеться зустрітися з вибагливими клієнтами. Він сказав безтурботним голосом,
-В такому разі я вас почекаю, йдіть подивіться що хочуть. Прикиньте що там, та скільки коштуватиме робота. Якщо погодяться на наші умови, тоді маякність на мій телефон.
Тим часом Наталя дійшла до воріт, зазирнула, що за ними відбувається. чи це до неї приїхали, чи ні? Та до воріт вже йшло двоє молодих, доволі кремезних хлопців, одягнуті у чисту робочу форму будівельників
Закінчивши огляд будинку, врахувавши всі бажання господині, один із них , вже на папері вказав суму грошей за роботу та список, що потрібно придбати. Від здивування її брови помітно піднялися вгору, ніби замислюючись тихо промовила,
- Ну-ну, кругленька сума. Та для мене основне, щоб робота була бездоганно виконана. Я готова підписати контракт.
Інший хлопець, відійшовши в сторону, вже про щось тихо говорив по телефону. Потім, почувши її слова про контракт, голосно бадьорим голосом сказав,
- Ну все шеф, ми дійшли згоди, то ж тебе чекаємо.
Чим ближче Ігор підходив до них, тим гучніше билося її серце. Думка стрілою: О, та це ж він, той що купував квіти. Це ж треба, дивина, так несподівано перетинаються наші стежки.
Побачивши, як вона їсть його очима, хлопці переглянулися, і пішли йому назустріч. Один хлопець, той що з паперами в руках, голосно вимовив,
- Ігоре, господарка погодилася. Я прикинув що потрібно, вказав суму. А може ти подивишся своїм оком, сюди потрібно буде дещо добавити і підпишете папери.
Її щоки налилися рум’янцем, вона й не сподівалася знову з ним зустрітися. Уникала його погляду, дивлячись убік, твердим голосом повідомила,
- Мене все влаштовує, давайте підпишемо папери. І якщо можна сьогодні завозьте матеріал, я тут буду до вечора, щоб швидше зробити ремонт. Через два тижні, хочу бачити результат, думаю ви за цей час справитися.
У голові Ігоря кожне слово сказане нею, чомусь відбивалося гулом. Від напруги, він кивнув головою, підписав папери, віддав їй. Він стоїть поруч з нею, холоне душа, думка метеликом: “Яка ж вона красива! Доля зустрітися, чи це наяву, чи сон?”
Її ж тіло злегка тремтить, чомусь хочеться крикнути:” Агов! Чого ти мовчиш? А най би слово сказав, що ми знайомі і запросив на каву, чи пообіцяв ще раз приїхати”.
- Ну все, хлопці поїхали! Час – гроші, тому зараз за матеріалом і завтра розпочнете роботу. Тільки тут двох мало, я в поміч вам пришлю дядька Вячеслава.
І поспішаючи, до неї сказав на ходу,
- Пані Наталю, сподіваюся мої хлопці вас не розчарують. Бувайте здорові.
Всього кілька секунд і машина від’їхала, ніби то був не він, а привід. В неї думок ціла фортеця: “ Мабуть щасливий, цікаво то кого має сина ,чи доньку? Ото б побачити його дружину. Але що з того, яка б не була, мабуть таки зуміла обкрутити. А в дитини якого кольору очі, такі ж, як у батька, красиві, привабливі? Так, все відкинути, мрії, бажання. Нічого, кілька днів будуть напружені, приїздитиму поливати квіти, а так чого мені їм заважати, ніби хлопці надійні.
Після цієї думки, поливає квіти і знову думка про нього: «Кажу надійні.Та це, як подивитися. Ну можливо хлопці так, але щодо нього, бере сумнів. Це як розуміти ті слова, що може це не його дитина?”
Поставивши на місце поливальник, в надії повертатися додому, пішла в будинок. Вже переодягнувшись, у руках сумка, та відкинула її в сторону, на віях бринять сльози, подавленим голосом тихо,
- Що він від мене хоче, чому всі думки мене переслідують про нього?
Такі хвилини відчаю, часом з нею відбувалися, особливо тоді, коли чекала чогось особливого, а плани порушилися.
*
Час швидко плине… Наталя веде машину рівно, уважно придивляється на дорогу, коли раптово звук машини, що їхала ззаді, заставив її здригнутись. Якби ж то раз почути, а це декілька раз підряд. Помітивши знак, що можна зупинитися, під’їхала ближче до тротуару, виключила мотор, зазирнувши у дзеркало заднього виду - до неї йшов Ігор.
Її ніби хтось окропив кропом, до голови відчула прилив крові. Не встигла й нічого подумати, як він відчинив двері і зразу присів біля неї. Він був поруч та вона ніби здаля почула його слова,-
- Наталю, нам потрібно поговорити. Я кілька тижнів стояв біля твого будинку, все не наважувався зайти. Подумаєш слідкував, та ні, думав біля під’їзду зустріти, мріяв, що запросиш на каву чи чай. А ти весь час приходила раніше. Я із своєю роботою, як білка в колесі. Кілька об’єктів і всі потрібно проконтролювати, щоб тримати все на пульсі, треба до ладу вести папери. Хоча маю бухгалтера та змушений перевіряти, це ж гроші і робочих і мої-.
Вона в цей час, просто дивилася вперед, все ще на кермі тримала руки. Та враз різко повернулася до нього, дивиться у вічі, ніби шкає в них дна, глухим голосом,
- Це прямо ціла промова. Бачу ти цінуєш час, любиш чіткість, щоб було якнайменше запитань.
Він обома руками взяв її за плечі, зненацька, її ніжно поцілував, у подиві, що не відчув спротиву. Цей поцілунок був настільки пристрасний, жаданий. Що вона не посміла й ворухнутись. Її закриті повіки ніби зелене світло ліхтаря, він ще раз її поцілував.
Вона злегка здригнулася, її зіниці розширилися, але в них він помітив блиск і світло. І просто, ніби знайомі кілька років, на її плече поклав голову, шепотів,
- Посидьмо тихо, прошу кілька хвилин.
Вона заціпеніла, не мала що сказати, дивилась на проїжджаючи машини, поки по всьому тілу розливалося невідоме досі тепло. » Що зі мною коїться?- німе запитання увірвалося в очах переляком.Невже це і є та сама близькість? Він розбудив її неначе сонце квітку, що бажає запилення. Перша думка була втекти. Але куди й заради чого? Знову в порожнечу думок, залишившись самотній. Квіти прекрасні, але їх аромату замало. Сама увага, цей рішучий жест, пробудив її жіночність, відкриваючи шлях до спокуси. Цього разу вона не втікатиме, а віддасть себе на розсуд долі.
В салоні машини із зачиненими вікнами, тиша… хоч ріж ножем. Не знати скільки б часу мовчки просиділи, раптовий стук у дверне скло, неначе пробудив від сну. Молодий, чорнявий даішник мусив кричати,
- Вам потрібна допомога?
Ігор відразу відчинив двері, сказав впевненим голосом,
- Ні-ні у нас все добре, ми зараз їдемо. Дякую!
Він зачинив двері, з речового ящика дістав папери, не зазираючи в її очі, тихо мовив,
- Наталю, я прошу подивися на ці папери.
« Оце так поворот, який цікавий перехід від поцілунку до звіту про використання грошей на ремонт?»- у голові думка, як блискавка посеред морозної, білосніжної зими.
Та взявши папери, від здивування брови звузилися, вона бачить висновок ДНК, що свідчить - дитина, що народилася не його.
У її очах мелькнуло сонячне світло, але він нічого не сказав, лише полегшено перевів подих.
Вона повернулася до нього, дивлячись у вічі, з легкою посмішкою на обличчі, сказала твердим голосом,
- То якийсь час ми покладаємося на ласку долі, побачимо що з цього вийде. Та я зараз їду на дачу, хочу побачити, як там справи.
Його холодні руки, напевно від хвилювання, вже тримали її теплу руку, він приклав до губ, поцілував,
- Ти моя трояндова фея, нарешті я знайшов, ту що шукав.
В очах іскринки радості, на її обличчі - ані лукавства, ані хвилювання, поспішила сказати,
-Твої руки досить холодні, ніби в зимову ніч надворі…
Він не дав договорити, від його обіймів заплющила очі, довгий солодкий поцілунок зняв його хвилювання, він шепотів,
- Ну я пішов, зустрінемося на дачі.
Вона лишень зазирнула вслід, двома руками обіймаючи свої плечі прошепотіла, - Чому мені здається, що ми давно рідні, невже нам справді доля посміхнеться.
Цей теплий, літній, сонячний день - початок нового життя. Вони удвох оглянули ремонт і задоволені, біля квітучих молодих троянд, пили пахучу каву. Це їм придало романтичності, ніби у казці поміж чаруючих, духмяних троянд, у очах засяяв той особливий блиск - надія, щоб дві долі поєдналися, у одному ритмі билися серця.
2021 р
ID:
1058686
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.03.2026 14:41:46
© дата внесення змiн: 07.03.2026 14:45:22
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую, шановна Ніно! Прочитав як на одному диханні!
Чудовий теплий твір про людські почуття.
