Говори мені, говори мені, говори — тільки лиш говори.
Тихим голосом, теплим гомоном чи усмішками з темноти
Моніторів, екранів, динаміків — красно дякую, пане прогрес,
Що крізь простори і крізь хроноси найпрекрасніше із чудес,
Найжаданіше, найбажаніше тихим шелестом перешкод,
Найінтимніше, найкрасивіше рідних тембрів, частот і нот...
Через простори, через хроноси, через сотні «але» і «ні»,
Так природно і так беззахисно говори, говори мені.
Може, згодом воно й розлюбиться, переплавиться в сум і щем...
Але доки ще не минулося — говори, говори іще.
24.02.2026
