Побудеш, перебудеш, обітнеш.
Забудешся, притахнеш і забудеш.
Бо саме так життя торкає меж,
пекучем болем обпаливши груди.
Бо саме так врізаються глоди
в ранимі плечі і ще більш - у душі.
Та не спиняйся ні на мить, іди -
в новопрозрінні, як в новонасущі.
Не озирайся на жаских мамон.
Їх льос одвічний - темінь і темноти.
А ти бери на плечі свій амвон
й шукай людей, що двигають висоти.
Усе минуще, й це перепливе.
Вода гірська не залишає бруду.
Забудеш, перебудеш, заживе.
Лишень, аби душа не знала блуду!
26.01.25 р.
