|
У нас з чоловіком пізній шлюб. Ну як пізній. За європейськими мірками — прекрасний вік. Обоє дорослі, розумні, влаштовані в цьому житті, кожен знає чого хоче і до чого прагне. Вже ніби, як то кажуть, нагулялися, багато що і кого бачили в житті. Дивилися в одному напрямку. І чітко розуміли, що нам потрібно. Отже, мені було всього лиш 35 коли я вийшла заміж за свого коханого, він на рік молодший. Живіть, любіть, народжуйте!
Вагітність прийшла. Не без складнощів, але доволі неочікувано. Спочатку думали якось саме складеться. Але пройшов рік і стало зрозумілим, що без допомоги лікарів не обійдемося. Два місяці приймання здавалося б простих пігулок, виконання приписаних рекомендацій і все вдалося. Чому ми не звернулися до них раніше?..
* * *
Перша вагітність. Така бажана, така омріяна, така безтурботна. Я вдома, дивлюся на ті дві рисочки і не вірю. Він у лікарні (може дочекатися поки випишуть, ні не втерплю). Ми вдвох плакали від щастя на його лікарняному ліжку, не зважаючи на присутність інших хворих. Вирішили нікому нічого не розповідати, навіть рідним, ну хоча б до першого УЗД на яке я пішла сама. Хвилювалася звичайно, ще зовсім рано. Ембріону лише сім тижнів. (Ембріон? Ти вже моя Дитина!) Але ж треба пересвідчитись, що він там є, що з ним усе в порядку, що мені те все не наснилося, що його серденько б’ється. А воно вже билося в мені тижнів зо два, справжнє диво. Хоча ні першої фотографії, ні почутого звуку, не було нічого, лише завіряння лікаря, що все гаразд, його привітання і маленький папірець із лікарським висновком.
О, ми так тішились тому папірцю. Надсилали один одному кумедні картинки. Розмірковували над іменами. Домовились, що я обиратиму для дівчинки, а чоловік для хлопчика. Встигли купити перші речі: повзунки, пелюшки, пляшечку, слинявчик, набір посуду. Я закачала на телефон програму для вагітних, щоб відстежувати всі зміни, які відбуватимуться в моєму організмі. Він ще показує який малюк на кожному тижні свого розвитку. Яка то була втіха!
Я міряла про дівчинку, мою ягідку. Яка ти будеш, на кого більш схожою, з яким характером. Вираховувала, що маю народжувати наприкінці березня, обирала гарну дату. Думала ти будеш моєю весняною пташкою. Окрилена, не зважала на денну втому, боролася зі своїми гормонами та раділа відсутності токсикозу. Кожен день наближав мене до зустрічі з тобою. В тебе почали з’являтися твої власні органи: ручки, ніжки, вушка, носик… Господи, у трохи більшій за сантиметр крихітці починають формуватися риси обличчя! Справжнє диво!
* * *
На дев’ятому тижні починається третій місяць розвитку. На просторах інтернету вказують, що малюк переходить у новий статус, так званий акушерський статус «плода». Хай називають як кому заманеться. Ти моя дитина. Ти була моєю дитиною. Від найпершого дня, навіть коли я не здогадувалась про твоє існування і до останнього.
Літо, відпустка, свіже повітря, наповнене пахощами власного саду: яблука, сливи, абрикоси, ще трішки часу і достигнуть персики (вони у нас пізні). Завжди мріяла завагітніти влітку, щоб було все зі свого городу, наповнене вітамінами…
Прокинулась посеред ночі з дивним відчуттям тривоги. Може щось наснилося, в кімнаті жарко. Ні, не наснилося. Чіткі плями багряної крові (в багатьох таке буває, нема чого панікувати). Але, моє серце вискакує із грудей. Розуміння чогось невідворотного і жахливого. Чітке усвідомлення, що ти вирішила покинути нас і цього вже ніщо не змінить.
До ранку я не зімкнула очей. Гладила те місце, де ти мала бути і молилася. Мені більше нічого не залишалося. Я благала тебе не кидати нас. У своїй підсвідомості я кричала як навіжена, я вила від душевного болю повторюючи раз за разом одне єдине слово: «ЗАЛИШСЯ!»
Лікар з УЗД лише підтвердив те, що відбулося. Ти передумала йти до нас у цей жорстокий світ. Ти не готова. Стрес, війна, гормони, генетика — причину ніхто не виясняв — таке трапляється.
А можливо це я була не готова до зустрічі з тобою. Тоді я над цим не замислювалась. Я просто лежала на ліжку вбита горем, звинувачуючи саму себе в тому, що сталося. Сльози та істерики не припинялися і я нічого не могла з тим вдіяти. Та й не хотіла. Я сходила з розуму. Вдруге за своє життя, обидва рази після втрати найдорожчої людини.
* * *
Усвідомлення, що поряд є ті кого я люблю, хто любить мене, піклується про мене, так само страждає витягли мене з тої прірви. Ми пережили з чоловіком одне спільне горе. Завдячуючи його підтримці я не перетнула межу відчаю. Дякуючи своєму коханому чоловіку я зрозуміла, що ми зможемо все подолати якщо будемо разом. І якщо будемо вірити! Підтримка — дуже важлива річ.
Хтось може мене і зараз підтримати, і з розумінням поставитися до мого горя. Хтось згадає свій, можливо, не один аборт і подумає: «знайшла чого бідкатись і гірше буває у житті». Кожному своє. Я втратила свою першу вагітність. Я втратила дитину.
P.S.: Маленька, ти була світом мого життя, моєю ягідкою всі ці 9 тижнів свого життя в мені (завжди буду вважати, що ти мала народитися дівчинкою).
ID:
1058359
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Безсюжетна лірика
дата надходження: 02.03.2026 16:58:05
© дата внесення змiн: 02.03.2026 16:58:05
автор: Таша Прокова
Вкажіть причину вашої скарги
|
